Дитина постійно просить солодке: чого мене навчили заборони
До 3 років мій син майже не знав, що таке Kinder, чупа-чупс чи магазинний мармелад.
І я тоді думала: от це я молодець 😅
А зараз дивлюся назад і розумію: я не вчила його поводитися із солодким. Я його просто забороняла.
Коли я була дитиною, солодке взагалі не було чимось щоденним. Удома — варення, мед, бабусині пиріжки й печиво. Шоколадка «Корона» могла зʼявитися, коли приїжджали гості 😂
Ще Новий рік, колядка, щедрівка — і все. І ми з братом не відчували, що нам чогось бракує. Просто світ тоді був інший.
А зі старшим сином я вже свідомо вирішила: до трьох років ніяких магазинних солодощів.
Кіндер? Ні.
Мармелад? Ні.
Льодяники? Ні.
Я все дуже контролювала. А потім він пішов у садочок. Побачив, що інші діти це їдять. Його пригощали. Дні народження.
І те, що вдома було «не можна», раптом стало страшенно бажаним. Якщо дозволили — хотілося побільше. Якщо мама не бачить — тим більше 😅
У ті роки в нього ще часто траплялися епізоди з ацетоном. Я не повʼязую одне з іншим як причину й наслідок, але для мене це було страшно — і я починала контролювати ще сильніше.
Замкнене коло.
І лише з часом до мене дійшло: я забороняла, але не вчила.
Зараз у нас усе зовсім інакше. І ні — це не означає: «Ось коробка цукерок, розвивайте саморегуляцію, діти» 😂
Між тотальною забороною й «їж скільки хочеш» є адекватна середина. Як це виглядає у нас зараз 👇
Солодке не є нагородою
Я не використовую схему: «Доїж суп — отримаєш цукерку». Бо тоді суп автоматично стає перешкодою, а цукерка — трофеєм 😅
Солодке не заборонене
У будні діти можуть зʼїсти щось солодке після садочка/школи — а-ля традиція. На вихідних — десерт подається разом із обідом. Може проскочити печиво з молоком під сімейний перегляд мультика.
Тобто солодке просто є в житті. Без: «ВАУУУ, МАМА ДОЗВОЛИЛА ЦУКЕРКУ!!!» 😂
У магазині домовляємося
Не купуємо все, на що показали пальцем. Можемо ще до магазину вирішити, що сьогодні беремо щось одне. Або я кажу: «Удома вже є солодке — сьогодні нічого не купуємо».
Для мене це не заборона. Це просто межі дорослого.
Удома солодощі є, але не стратегічний запас
Удома солодощі є, але не стратегічний запас на випадок апокаліпсису 😅 Не стоять перед очима цілий день. Але й не заховані під сімома замками.
Є — поїли. Закінчились — колись купимо ще. Без ажіотажу. Чим нейтральніше ставлення, тим легше дитина сприйматиме солодке.
І так, я дивлюся на склад
Якщо є два схожі продукти й один мені подобається за складом більше — виберу його. Але якщо дитина на дні народження зʼїла шматок звичайного торта, я не сиджу поруч із калькулятором 😂
Для мене зараз важливіша загальна картина. І головне, чого я хочу навчити дітей: не «солодке — погане, його треба боятися» і не «солодке можна завжди й скільки завгодно».
А: «солодке існує. Воно смачне. Його можна їсти. Але навколо нього не обертається весь світ.»
Мабуть, оце і є та сама поміркованість, якої я колись намагалася досягти заборонами. А заборонами, як виявилось, я її якраз і не навчала ❤️
P.S. Тут я говорю про старших дітей. Для малюків до 2 років рекомендації щодо доданого цукру окремі — його радять уникати.
Юлія Сахно, нутриціолог, мама двох хлопчиків. Авторка рецептів і порад, як подавати страви дітям.
